Особливості державного регулювання окремих секторів вітчизняної економіки

В даному підрозділі доцільно розглянути державне регулювання в провідних секторах вітчизняної економіки.

Отже розглянемо ситуацію в сільському господарстві, а саме державне втручання в сільськогосподарську систему країни за допомогою різноманітних інструментів державного регулювання.

Щодо інших аспектів державного регулювання, то Україна посідає 145 місце з 181 країни у рейтингу Світового банку 2009 р. за простотою ведення бізнесу. Україна має складну систему регулювання імпорту (зокрема сільськогосподарського обладнання) та складні митні процедури, складні умови для заснування та закриття бізнесу, слабкий захист інвесторів тощо.

Найголовнішим є те, що законодавчі документи не завжди виконуються органами влади, а багато дій останніх взагалі здійснюються тільки де факто. Це стосується нещодавнього запровадження обмежень експорту зернових з України до та після офіційного введення квотування.

Квотування експорту зернових в Україні вводиться вже вдруге за останні 5 років. Попереднє квотування 2006-2008 рр. виявилось невиправданим, оскільки внутрішньої пропозиції зерна було цілком достатньо для покриття усіх внутрішніх потреб, а також більших обсягів експорту порівняно з оцінками уряду.

У 2010 р. історія повторилася. Наслідки обмежень у 2006-2008 рр. свідчать про негативний вплив квотування та ліцензування експорту зернових на економіку країни. Тільки від впровадження квоти на експорт пшениці у 2006 р., коли обсяг квоти на пшеницю становив 400 тис. т (наразі - 500 тис. т), загальні втрати добробуту в Україні становили близько 8 млн дол. США.

Існує низка інших прикладів неефективної політики держави щодо підтримки сільського господарства. Це й фіскальна політика (існує необхідність корективи податкового ухилу на користь агрохолдингів та урбанізованих зон з метою достатнього податкового притоку до бюджетів сільських громад), й нерівномірний розподіл підтримки між різними продуктами та підприємствами, схем цієї підтримки, регулювання цін (встановлення мінімальних та максимальних цін на соціальнозначущу продукцію), розподіл витрат на освіту та дослідження, забезпечення системи контролю якості та безпеки харчових продуктів тощо.

Важливими проблемами села є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, зниження демографічно-відтворювального і трудового потенціалу села, відмирання сіл.

Для подолання цих та інших проблем українських сільських територій, уряд розробляє багато програм та концепцій. Однак специфікою українського уряду є розробка безлічі писаних програм та відсутність дій щодо їх подальшого втілення та вдосконалення. Ця проблема загострюється також у звязку з частими змінами урядів в Україні, кожний з яких починає висувати свої законодавчі ініціативи та переписувати наявні програми замість їхнього втілення.

Гострою проблемою для розвитку сільського господарства в Україні є існування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Спочатку мораторій був запроваджений чинним Земельним кодексом України до 1 січня 2005 р., а потім багато разів продовжений. Урядовим обґрунтуванням щорічного продовження є брак законів "Про ринок земель" та "Про земельний кадастр", які завжди планується розробити та прийняти протягом кожного продовженого року дії мораторію. Плани поточного уряду зосереджені мають на меті зняти мораторій до 1 січня 2012 р. Мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарських земель в Україні ґрунтується не на економічних, а на політичних чинниках. З погляду економіки мораторій є досить шкідливим. Він не стримує операції з купівлі сільськогосподарської землі, а породжує тіньовий ринок (нині в Україні існує декілька схем тіньового відчуження цієї категорії земель).

Внаслідок цього втрачають: селяни-власники землі, які отримують значно нижчу ціну за свою землю порівняно з умовами відкритого ринку; держава в особі місцевих органів влади і місцевих бюджетів від несплати податків за операції з сільськогосподарською землею; сільськогосподарські виробники та аграрне виробництво загалом від неможливості залучити землю в економічний оборот та отримати іпотечні кредити; селяни-власники землі, які передають її в оренду та отримують занижену орендну плату за землю.

Отже, можна зробити висновок, що державне регулювання в сфері сільського господарства не є ефективним і потребує значних перевтілень та дієвих пропозицій з боку уряду України.

Наступним кроком розглянемо машинобудівну галузь країни, яка теж є провідною в загальному секторі економіки України.

На шляху до реалізації можливостей нарощення виробництва продукції машинобудування в Україні є наявні й певні проблеми, повязані з регуляторним середовищем. Державне регулювання сфери машинобудування на сучасному етапі зосереджено здебільшого на митному регулюванні та наданні податкових пільг, причому сьогодні спостерігають тенденцію до скорочення рівня підтримки.

Зокрема у травні 2010 р. Кабінет Міністрів України скасував постанову "Про введення тимчасової 13-відсоткової надбавки до діючої ставки ввізного мита", яка була прийнята у березні 2009 р. Ця постанова передбачала тимчасове встановлення надбавки в розмірі 13% до чинного тарифу імпортного мита для легкових автомобілів й мала антикризовий протекціоністський характер.

Проте введення надбавки виявилося низько ефективним заходом: ціни на імпортні автомобілі в Україні впродовж 2009 р. не зростали, а впровадження цієї норми в 2009 р. призвело до втрат бюджету через різке зменшення обсягів імпорту названих товарів (замість очікуваного збільшення надходжень до бюджету). Крім того, у разі збереження надбавки проти України могли б бути застосовані заходи у відповідь з боку країн-членів СОТ.

Розглядаючи політику держави у сфері податкового регулювання галузі, слід зазначити, що переважна більшість податкових пільг для сектору машинобудування була скасована у 2005 р., а пільги, що діяли впродовж періоду кризи, мали тимчасовий характер. Однак деякі податкові пільги, впроваджені в рамках антикризових заходів наприкінці 2008 - на початку 2009 рр., є чинними й на сьогодні.

Зокрема мова йде про тимчасове звільнення (до 1 січня 2019 р.) від оподаткування податком на додану вартість операцій з імпорту техніки, обладнання, устаткування, що використовується у галузі розвитку альтернативних видів енергії.

Також від оподаткування ввізним митом звільняються устаткування та комплектуючі, що використовуються для виробництва устаткування, яке працює на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії, що виробляє альтернативні види палива, а також для енергозберігального обладнання і виробів (за умови якщо ідентичні товари з аналогічними якісними показниками не виробляються в Україні).

Додатково низку пільг до 2017-2018 рр. для літакобудівної та космічної галузі було передбачено при ухваленні Закону про Державний бюджет на 2015 р. Серед основних пільг слід назвати звільнення від сплати ПДВ та ввізного мита для деяких визначених товарів та звільнення від плати за землю. При цьому всі підприємства постають перед труднощами, повязаними з поверненням ПДВ при експорті, а також з процедурами оподаткування.

Часто машинобудівна продукція має тривалий виробничий цикл, протягом якого підприємство не отримує доходів, а несе тільки витрати, і, відповідно, показує збитки. Деякі підприємства, особливо ті, що розташовані на території великих міст і займають великі ділянки, несуть тягар збільшення сум податку на землю.

Багато проблем виникають у звязку із процедурами сертифікації продукції, дотриманням міжнародних стандартів і правил. Велику кількість бар'єрів при веденні бізнесу змушені долати машинобудівні підприємства, що залишаються в державні власності. Здебільшого вони пов'язані з обмеженнями у прийнятті операційних та інвестиційних рішень, бюрократичними процедурами контролю та звітності, відсутністю мотивації менеджерів тощо.

Однак основною проблемою залишається відсутність у держави стратегічного бачення розвитку економіки і сектору зокрема. Сьогодні більшість програмних заходів з боку держави мають надто загальний характер і не можуть бути реалізовані через низьку якість державного управління та брак державних коштів. Зокрема, гостро не вистачає обігових коштів на фінансування інвестиційних проектів на підприємствах авіабудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування.

Таким чином, машинобудівний комплекс України відіграє велику роль в її економіці. Розвиток виробництва машинобудівної продукції з високою доданою вартістю міг би стати стимулом до швидшого та якіснішого розвитку країни, розширення торгівлі зі світом.

Отже, український сектор машинобудування ще перебуває в стадії трансформації та зламу успадкованих ще з часів СРСР структур та схем діяльності. Присутність держави та її вплив на ринок все ще дуже відчутні в секторі машинобудування, що можна оцінити негативно, зважаючи на якість та ефективність державного управління.

Наступним кроком розглянемо металургійну галузь економіки країни.

Оцінки впливу торговельних угод, зокрема ЗВТ з ЄС, на економіку України свідчать про те, що обсяги металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів будуть зростати. А зростання металургійного виробництва з погляду його впливу на зовнішньоторговельну політику матиме здебільшого позитивні наслідки [15-20]. Так, зростання випуску і продажів означає зростання доходів галузі, тобто у підприємств з'являються інвестиційні ресурси, що дуже важливо з огляду на гостру необхідність.

Стосовно регулювання сектору, то пряме державне регулювання металургії залишається обмеженим. Разом з тим, металургія час від часу отримує підтримку уряду у вигляді нижчих тарифів на окремі послуги. Крім того, протягом багатьох років сектор вигравав від нижчих, ніж у конкурентів, цін на природний газ. Попри це, зараз ціни на природний газ поступово зросли до європейських, що негативно впливає на фінансовий стан галузі.

Наприкінці 2014 р., коли металургія зіткнулася зі значними проблемами внаслідок падіння попиту та зниження світових цін на метали, уряд запровадив антикризові заходи з метою підтримки сектору.

Відповідні заходи було передбачено в підписаному між урядом та представниками ГМК Меморандумі взаєморозуміння. Зокрема було передбачено зниження тарифів на електроенергію, природний газ та залізничні перевезення. Хоча початково строк їхньої дії становив один квартал, насправді вони діяли до квітня 2010 р. У відповідь підприємства галузі пообіцяли уникати масових звільнень працівників у секторі, що можна розглядати як перепону до реструктуризації підприємств.

У Меморандумі також йшлося про збільшення строку повернення валютного виторгу до 360 днів з енергозбережних проектів та про відшкодування ПДВ протягом пяти днів. Однак суми заборгованості з відшкодування ПДВ підприємствам ГМК значно зросли під час кризи до 7,1 млрд.грн на 1 березня 2010 р.

Отже, проблеми з поверненням ПДВ підприємствам-експортерам вимивають у них обігові кошти, що, своєю чергою створює проблеми операційної та інвестиційної діяльності.

Отже, державне регулювання сектору під час кризи було спрямоване на підтримку сектору шляхом скорочення собівартості його продукції. Разом з тим, підтримка діяльності сектору вимагає швидшого покращення стану інфраструктури.

Зокрема держава могла б стимулювати розвиток ГМК шляхом фінансування великих інфраструктурних проектів. Замість заходів, які б утримували роботодавців від звільнення працівників, уряду варто зосередити увагу на соціальному захисті вивільнених внаслідок реструктуризації працівників за допомогою запровадження ефективних активних заходів сприяння зайнятості. Покращення інвестиційного клімату в країні також сприятиме створенню робочих місць в інших секторах.

Таким чином, сектор металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів в Україні не можна вважати розвинутим ринком в економічному сенсі. Форматування ринку, реструктуризація підприємств, зміна технологічного рівня, подолання торговельних бар'єрів ще матимуть місце в майбутньому.