Ознаки суспільної природи мови

- Мова обслуговує суспільство в усіх сферах людської діяльності.

Набуття мовних навичок, розвиток здатності говорити відбувається лише в суспільстві. Мова не успадковується, розвиток мови не підпорядковується законам природи, фізичні ознаки людини (наприклад раса) не мають відношення до мови.

Мовою володіють лише люди (це друга сигнальна система, якої позбавлені тварини).

Мова слугує основним засобом спілкування у суспільстві (невербальні компоненти є допоміжними засобами). Спілкування здійснюється у комунікативних мовних актах, їх учасники - адресант і адресат; основні форми - діалог, полілог і монолог. Комунікативні мовні акти зумовлюються потребою передати чи отримати певну інформацію, або іншими соціальними потребами, отже, мовна діяльність людини має суспільну природу.

2. Мовна норма - це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, усвідомлюваних мовним колективом як правильні, зразкові; відібрані і закріплені суспільством у процесі його мовної діяльності на певному етапі його розвитку. Водночас мовна норма є історичною, змінною категорією.

Можна відзначити такі властивості мовної норми: вибірковість (або селективність), стійкість (або традиційність), обовязковість (або правильність).

Вибірковість мовної норми полягає в тому, що завдяки їй можливості мовної системи реалізуються не повністю, а конкретно в кожному окремому випадку. Мовний колектив відбирає з багатьох можливостей, наданих йому мовною системою, лише ті форми, які найбільше його задовольняють на даному етапі розвитку.

Стійкість (традиційність, усталеність) - це збереження мовних традицій й унеможливлення відхилень від них, обмеження хитань і варіантів.

Обовязковість (або правильність) - всі визнані суспільством мовні форми вважаються правильними, і їх повинні дотримуватися мовці. З правильністю норми повязана естетична оцінка мовних явищ (правильне вважається гарним, а неправильне отримує негативну естетичну оцінку).

У мовознавчій науці складно визначити мовну норму як обєктивну властивість мови, яка існує незалежно від лінгвістичного погляду, адже кодифікація норми є виявом свідомого втручання фахівців у реалізацію спілкування даною мовою. Мовна норма формується під впливом двох суперечливих тенденцій: тенденції до внесення змін і тенденції до збереження традиції. Після виникнення літературної мови народжується і її норма, яка відзначається більш свідомим і більш обовязковим характером порівняно з нормами інших варіантів існування загальнонародної мови.

Існують різні принципи встановлення мовної норми. Один з основних - класифікація за мовними системами: фонетичні норми - вимова, інтонація, наголос; граматичні; лексичні. Інша класифікація співвідносить різні норми з різноманітними формами існування мови - літературної мови і розмовного мовлення.

 
Оригинал текста доступен для загрузки на странице содержания
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >