Розділ 1. Місце складносурядного речення у синтаксичній системі української мови

Специфіка складносурядних речень

Речення, яке складається з двох або кількох речень, об'єднаних змістом, інтонацією і граматично, називають складним.

Наприклад:

Літо - весна відлетіла, осінь - зима підступає, гуси ночами гелгочуть десь угорі далі й далі (П. Дорошенко).

Світи нам, день, безсмертними вогнями, шуміть, сади, роди зерно, земля (В. Сосюра).

Також існує інше визначення складного речення. Це речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-присудкових) центрів.

Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В. Сосюра) - складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: лиш той може творити і хто любить [23, c. 28].

Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв'язки між явищами.

В усному мовленні в складному реченні між його частинами, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як правило, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми:

Живемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко).

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва "просте речення" хоч і омонімічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками - як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в складному) буває:

сурядний - за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко). Слова - полова, але огонь в одежі слова - безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко);

підрядний - за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово - не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);

безсполучниковий - за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло - не жди добра (Д. Білоус). Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різними видами зв'язку [16, c. 42-44].

Складні речення поділяють на складносурядні й складнопідрядні.

Речення, які складаються з двох або кількох простих речень, рівноправних за змістом і зв'язаних сполучниками сурядності, називають складносурядними.

Наприклад:

Дощ пройшов - і Київ зеленіє (М. Рильський).

Снігу ще небагато, але на деревах - іскриста пухнаста паморозь (В. Собко). Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко).

Автори перших посібників української мови для вищої школи вважали, що складносурядні речення складаються з простих речень, які обєднуються як рівноправні, незалежні одиниці. Спочатку складносурядні речення так і називалися - рівнорядними, або рівнорядносполучниковими, а бо вважалося, що складносурядні речення можуть бути і безсполучникові. Пізніше було доведено, що складносурядні речення необхідно відмежувати від безсполучникових і що складові частини їх утворюють структурно-синтаксичну і смислову єдність, у якій окремі частини взаємоповязані.

Виходячи з поняття про незамкнені і замкнені структури, В. А. Бєлошапкова відроджує положення про те, що частина безсполучникових речень також належить до складнопідрядних. Їх обєднує незамкненість структури.

Проти поняття про незамкнені та замкнені структури виступив Л. Ю. Максимов. Він зазначає, що речення незамкненої структури виділяються не шляхом констатації реальних фактів природної мови, а шляхом штучних перетворень (визначається, можна чи можна додати ще одну частину). При такому підході, очевидно, велика можливість довільних тлумачень [13, c. 8].

Автори Русской грамматики характеризують складносурядні речення за наявністю сполучників. Автори цієї праці відновлюють поняття про рівноправність частин складносурядних речень. Якщо відкинути з визначення Русской грамматики тлумачення про граматичну незалежність, то воно набере більш точного змісту. Саме таке визначення подає Л. Ю. Максимов: Складносурядними називаються такі речення, предикативні частини яких повязуються сурядними сполучниками [13, c. 9].

Отже, складносурядні речення складаються не з простих речень, а з предикативних частин. Наявність сполучників свідчить про те, що до складносурядних речень не належать безсполучникові конструкції.

Історія вивчення складносурядних речень досить тривала і складна. В українському мовознавстві можна виділити три більш-менш чітко окреслених напрями досліджень складносурядних речень української мови - за характером аспектів, на які акцентувалась увага. Складносурядні речення розглядались також з боку відкритості / закритості структури і ролі модально-часових відношень (А. П. Грищенко, К. Ф. Шульжук). Певна увага була приділена дослідженню відношень, що формуються на основі взаємодії семантики компонентів складносурядного речення (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. Г. Кващук) [10, 11, 13].

Загальновизнані класифікації складних речень (традиційна структурно-семантична і функціональна) не виключають, а доповнюють одна одну, привертаючи увагу до різних аспектів складносурядних речень.

 
Оригинал текста доступен для загрузки на странице содержания
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >