Смислові звязки між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з єднальними сполучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів:

А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів:

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра).

Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах);

предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами:

Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчужа/ (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський).

Вода була чистою, і всетаки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний);

такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга - наслідок чи протиставлення; [3, c. 7-8]

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація):

Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

Розглянемо більш детально два основні з вищезазначених типів звязків між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками.

. Складносурядні речення зі значенням одночасності.

До цієї групи входять складносурядні речення, загальний зміст яких зводиться до повідомлення про паралельне тривання (співіснування) певних подій, станів, явищ обєктивної дійсності в одному з трьох часів: теперішній, минулий, майбутній. Складові частини таких речень синтаксично рівнозначні. Поширеність таких речень пояснюється насамперед значними стилістичними можливостями названих речень.

Цілковиту рацію має Я. Бауер, ставлячи на перше місце у визначенні єднальних складносурядних речень (з огляду на їх семантику) здатність змальовувати яку-небудь одну картину, подію завдяки специфічному поєднанню окремих думок, які становлять складові частини цієї картини або події.

Єднальні сполучники виражають найбільш широке й абстрактне значення при сурядному звязку. Основну форму моделі одночасності подій у творах Ольги Кобилянської створюють речення з недиференційованим сполучником і. Найголовніший засіб створення одночасності - вживання в обох частинах однакових форм присудків, теперішнього часу, минулого часу доконаного і недоконаного виду. Збіг видо-часових характеристик присудків складових частин у межах кожного окремо взятого єднального речення зі значенням одночасності свідчить про те, що, не порушуючи в принципі системи граматичних звязків, властивих реченню, до нього можна додавати інші структурні частини, але обовязково з присудками, які абсолютно сполучаються з попередніми.

Я іду до бідної, несу їй їстки, і вона жде мене [2, с.441]. Ніч була літня, ясна, спокійна, і темні заліснені гори здіймалися велетами під небеса [2, с.300]. Грало так звучно й рівно, і не мало нічого спільного з оцею заметільницею [2, с.491]. Сонце стояло вже високо, і був уже пізній поранок [2, 203].

У звязку з однотипністю складових частин ці речення мають зворотний характер, тобто припускають транспозицію частин.

Вона жде мене, і я іду до бідної…

Був уже пізній поранок, і сонце стояло вже високо.

Не мало нічого спільного з оцею заметільнецею, і грало так звучно і рівно.

У значенні і Кобилянська вживає сполучник та. Значення одночасності у реченнях із сполучником та проявляється конкретніше, цей сполучник тісніше повязує складові частини, ніж сполучник і. Сполучник і має ширше значення і може заміняти та як при вираженні одночасності, так і послідовності подій. Сполучник та у творах Ольги Кобилянської поєднує, як правило, дві предикативні частини.

Був саме гострий грудень, та прониклива студінь вялила все довкола [2, с.124]. Раду лежав, обернений лицем до землі, та віддався лиш одному почуттю [2, с.307]. Він підняв його високо вгору, та дав милостиню [1, с.475].

Сполучник та дуже часто не може довільно замінити сполучник і. Обмеження щодо цієї заміни в першу чергу поширюється на ті складносурядні речення, у яких часова залежність між складовими частинами є іррелевантною, тобто часовий звязок не виступає як обовязковий у значеннєвому плані речення. Такі речення можна назвати узагальнено-кваліфікаційними.

Перестав любити тебе, чарівнице, і не буде більше до тебе ходити [2, с.423]. Несамовита сила вступила в неї, і вона утікала [2, с.292]. Вона тягнулася довго в скрутах межи двома пасмами гір, і сумно було на неї подивитися [2, с.384].

Як видно з наведених прикладів, поняття одночасності, як елемент значеннєвого плану речення, не обовязково випливає із часових форм присудків, або іншими словами: з граматично вираженої одночасності, не завжди випливає семантична одночасність. У складносурядних реченнях, яким властиве насамперед граматичне вираження одночасності, як засіб поєднання складових частин використовується найабстрактніший щодо свого значення сполучник і.

У творах Ольги Кобилянської зустрічаються речення із спільним для кількох складових частин членом.

Надвечір згубилася десь мряка, і густий дощ спустився на землю [2, с.103]. Того вечора зайшов Сава до Рахіри, і так пересиділи обоє до опівночі [2, с.184].

Перебуваючи у препозиції щодо складових частин, спільний член не перешкоджає їх транспозиції у межах складносурядного речення.

Окрім єднальних складносурядних речень, значення одночасності можуть передавати зіставлювальні речення, що мають своєрідний зміст, внутрішню будову, позиційну повязаність і видо-часові форми присудків. Є підстави серед зіставлювального значення розрізняти певні відтінки. Найтиповіше - це власне-зіставлювальне значення, яке А. П. Грищенко називає нейтрально-зіставлювальним. Основним засобом вираження цього значення є сполучник а, який має широкий семантичний спектр. Нас цікавлять ті випадки, коли він наближається до сполучника і.

Власне-зіставлювальні речення виступають із значенням тим часом, у той же час і характеризуються однотипністю будови предикативних частин.

Настала вже чи не сама північ, а Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі [2, с.468]. Сонце то сходить, то заходить, а дні міняються з ночами [2, с.475]. Але одна однина по другій минає, один тиждень по другім стелиться, а він не звикає тут і все однаково [2, с.114].

Такі речення припускають транспозицію складових частин.

Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі, а настала вже чи не сама північ.

Це споріднює власне-зіставлювальні речення з єднальними.

Похідні форми парадигми зіставлювальних речень створюються у творах Ольги Кобилянської поєднанням сполучника а з конкретизаторами (а тим часом, а в той же час, а поки що).

Я не відповіла нічого і лиш здвигнула плечима, а тим часом по моїх устах пролетів гіркий, ледве замітний усміх [2, с.219]. Вона завзялася на мене пригадувати мені його раз по раз, а тим часом я тону у всякій праці [2, с.211].

І чому ти властиво смієшся, моя кохана? - спитав вуйко в заостренім тоні (дивна річ), а тим часом тітка звузила уста [2, с.35]. Я веду також із собою боротьбу, яку? - скажу колись пізніше, а поки що дайте ліпше мені щось оживляюче до думання [2, с.132]. Деколи бачу, що я його умом перегнала, а в той же час корюсь я перед ним [2, с.125].

. Складносурядні речення зі значенням послідовності.

У звязку з тим, що речення цієї групи повідомляють про послідовність протікання кількох дій або тривання станів, зовсім зникає можливість транспозиції складових частин у межах складносурядного речення. Значеннєві звязки між частинами речень полягають лише в часовій залежності між діями або станами, про які повідомляють частини складносурядного речення; жодних інших звязків нема. Цим реченням властива повна відповідність між формою та змістом.

Сполучник і недиференційований. Він створює основну форму в єднальних реченнях з відтінком послідовності. Складові частини таких речень характеризуються незворотністю частин. Сам сполучник і передати значення послідовності не може, йому допомагає певна лексика, форми присудків, зміст складових частин тощо.

Він побачив одного дня сонця, і його випустили [2, с.472]. Увечір зробила так, як навчала писарка, і лягла спати [2, с.126]. Прийшов хлопець, мов місяць зійшов в її хаті, і важкий смуток викликав у душі [2, с.435]. Трохи згодом розсталися ми, і я лишилася знов сама [2, с.255]. Кинув грім вікном і вони його зручно зловили [2, с.473].

Після присудків у формі минулого часу доконаного виду, звичайно, можливі всі інші часові форми в межах значення послідовності. У другій частині речення дуже часто письменниця вживає сполучникові поєднання і потім, і відтак, і тоді.

Я мовчала довший час, і відтак почала півголосом майже несміло [2, с.129]. Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, і відтак заховався на хвилину за хмари… [2, с.493]. Небо затьмилося грізно-чорною барвою, і відтак почалася вона, гірська буря [2, с.380]. В мені скипіло, і тоді я усміхнувся лиховісно [2, с.334]. Але то все минулося, і потім я стала спокійна [2, с.30].

Дії, що виражаються присудками других складових частин, наступають тільки після дій першої частини, хоч між ними (діями) немає обовязкової причиново-наслідкової залежності. Доказом того, що у цих реченнях виражена послідовність дій, є також неможливість транспозиції складових частин.

Власне-зіставлювальні речення також передають значення часової послідовності (а потім, а відтак, а опісля, а пізніше).

Через хвилинку дивилася на мене довгим смутним поглядом, а потім впустила вільним рухом арфу в воду [2, с.41]. На моїх устах грав якусь хвилину глумливий усміх, а опісля глянула я знов на зімяте письмо [2, с.213]. Воно тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі [2, с.108]. Вона не відповіла зразу, а пізніше сказала [2, с.160]. Я ледве доторкнулася їх, склонившись майже незамітно, а відтак і віддалилася до своєї кімнати [2, с.175].

Отже, складові частини складносурядного речення повідомляють про одночасність або часову послідовність кількох дій, станів, процесів, які своєю сукупністю створюють яку-небудь картину, образ тощо. Наголошення на дієсловах-присудках складносурядного речення важливе тому, що кожна складова частина, як відомо, має власний присудок. Таким чаном, можна спостерігати формально-граматичну взаємодію двох або й більше присудків, що належать до різних складових частин - предикативних одиниць.

Фактором, який спричиняється до певних значеннєвих звязків між складовими частинами складносурядного речення, насамперед є загальний зміст складових частин. Сполучник же, наприклад і, потрапляючи в поле семантичної взаємодії частин речення виступає в ролі формально-граматичного показника звязку цих складових частин. Отже, функція сполучника щодо семантичної взаємодії складових частин, так би мовити, факультативна, в той час як для визначення формально-граматичних властивостей складносурядного речення вона обовязкова. Внутрішня залежність між частинами сурядної конструкції фіксується у порядку її компонентів, наявності займенників, співвідношенні виду, часу, способу, модальності дієслів-присудків тощо.

В переважній більшості єднальних складносурядних речень можна вжити сполучник і, який є формально-граматичним показником звязку їх частин. Пояснюється це тим, що основних різновидів граматичного звязку між складовими частинами порівняно небагато, але кількість відтінків значеннєвих відношень набагато більша. Тому важко уявити, щоб для поєднання складових частин з метою вираження кожного відтінку вживався окремий формальний показник звязку - сполучник. Це мабуть одна з яскравих ілюстрацій принципів економії в мові.

 
Оригинал текста доступен для загрузки на странице содержания
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >