Класифікація складносурядних речень

Класифікація складносурядних речень у словянських синтаксичних дослідженнях істотно не видозмінювалася, якщо не враховувати того, що в значній їх частині вони розглядаються в комплексі із безсполучниковими. У русистиці здебільшого описи складносурядного речення ґрунтувалися на дослідженні смислових відношень між їх компонентами і відповідно їх розгляд зводився до аналізу семантичних груп сполучників, унаслідок чого виділялися речення:

) з єднальними,

) розділовими та

) протиставними відношеннями.

З часом дещо доповнювався опис, оскільки до трьох названих розрядів додавалися ще два: пояснювальні, у яких частини повязані відношеннями пояснення або уточнення (специфічними показниками цих відношень є сполучники тобто, а саме і функціонально близькі до них інші сполучникові засоби), і приєднувальні відношення, у яких друга частини виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини. Аналогічні класифікації подаються і в інших словянських граматичних студіях, хоча виділення окремих типів відношень інколи збігається. Так, синтаксисти-богемісти поряд із традиційною трьохелементною класифікацією визнають ще три типи смислових відношень у складносурядному реченні: градаційні, результативні та об ґрунтувальні / пояснювальні. Польські синтаксисти традиційно аналізовані речення з пояснювальними відношеннями розчленовують на речення результативні і включувальні, сербські лінгвісти розрізняють: результативні, єднальні, ексклюзивні (винятку - у них друга частина вводиться словом з обмежувальним значенням, протиставні. Ці розбіжності при аналізі смислових відношень у структурі складносурядного речення є наслідком неадекватності смислового ядра, що виступає основою класифікації. Класичний синтаксис традиційно розглядає складносурядне речення саме за смисловими відношеннями між їх частинами і залишає поза увагою аналіз структурних відмінностей різних типів цих речень, тобто для традиційного синтаксису властивим є нерозмежування з-поміж складносурядних одиниць речень відкритої і закритої структури [15, c. 22-23].

Кількість предикативних частин у структурі складного речення виступає основою розмежування закритих і відкритих структур. Складні речення відкритої структури - це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових:

… всі ми як один підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали… (І. Франко);

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка).

Кожне з наведених речень допускає доповнення ще невизначеним числом предикативних частин. Кількість частин у реченнях відкритої структури визначається не вимогами мовної форми, а позамовними чинниками - обсягом інформації, яку вміщує речення. Складні речення закритої структури - це речення із замкненими рядами, що охоплюють дві предикативні частини:

Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця (О. Гончар);

Треба любити, що робиш, і тоді труд, навіть найважчий, підноситься до творчості (М. Горький);

А Прометей приніс вогонь людині - й багато що змінилося у світі (В. Бровченко) [14, c. 129-130].

Приєднання до речень закритої структури третьої та наступних частин аж ніяк не створює розширення єдиного смислового цілого, а зумовлює витворення інших смислових відношень і трансформацію речення зі складного у складне речення ускладненого типу, пор.: Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було і Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було, оскільки всі рейси відмінено. У складі другого речення поєднані дві мінімальні конструкції складного речення, кожна з яких є сама по собі двокомпонентною: складносурядне речення закритої структури із сполучником але і складнопідрядне речення із сполучником оскільки. Якщо ж до першої частини додати підрядну означальну як характеризатор базового елемента село (Треба було вчасно приїхати до села, яке було за тридцять кілометрів від райцентру, але автобуса не було), то знову ж таки витворюються дві мінімальні структури закритого типу в межах складного ускладненого речення. Частини речення відкритої структури однотипні за своїм відношенням до того смислового і структурного цілого, яким виступає все складне речення, і ці відношення формально виражені (аналогічна модальність, адекватність мети висловлення тощо) Яскраво виражається однотипність частин складного речення відкритої структури в їх засобах звязку, особливо у сполучниках, що бувають двох типів:

) складені сполучники типу ні… ні, то… то

) прості або складні сполучники, що бувають одиночними або повторюваними: і, або, а може бути.

Останній сполучник належить до тих, що замикають ряд сурядних компонентів, не допускаючи наступного розширення типологічно адекватних одиниць. Це загалом не суперечить поняттю відкритої структури, оскільки такі сполучники не регламентують кількість компонентів ряду: вони за своєю семантикою виступають сигналом закінчення ряду, вичерпності перерахування. В. А. Бєлошапкова стверджує, що можна навіть встановити закономірності вживання тих ч тих сполучників як сигналів структури. Так, основним замикальним сполучником єднальних речень виступає сполучник і, що вживається як у реченнях із семантикою послідовності явищ, так і в реченнях! відношенням одночасності, зрідка в цих функціях вживаються сполучники типу а, та (а може бути, а можливо):

Неси до людей всі думки, почуття і слова, І серце твоє не згорить, не змовкне, не згасне (М. Рильський);

Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, падають трави (І. Драч);

А темна ніч узори сині пише, А гості веселяться, А чарки круг столу ходять, А Густав меткий нові до жартів прикладає жарти (М. Рильський);

Та тільки серце не кричало, Та тільки кроку не стачало. Та, тільки сили не було (М. Рильський) [1, c. 54-55].

) нерозчленованими, які вміщуються в одній із частин: і, а, але, а то і, але, зате тощо;

) розчленованими, що складаються з двох компонентів, один із яких уміщується в одній частині, інший - у другій.

Цей тип сполучників поділяється на два підтипи:

• а) розчленовані сполучники обрамлювального типу, обидва компоненти яких характеризуються фіксованістю своєї позиції в реченні: перший знаходиться на самому початку першої частини, а другий - на самому початку другої частини: не тільки… але і, не тільки… а й, не лише… але й, не лише… а й;
• б) розчленовані сполучники, перший елемент яких позбавлений фіксованості: тому… що, так… що та ін.

До останніх сполучників наближаються поєднання сполучників із частками типу якщо… то, коли… то і т. д.

На цій підставі розмежовуються формальні класи складносурядних речень: складносурядні речення відкритої структури і складносурядні речення закритої структури. Кожен із цих двох типологічно відмінних класів речень співвідноситься з подібними складно підрядними та безсполучниковими структурами.

Розгляд складносурядних речень повинен ґрунтуватися на врахуванні особливостей їх формально-граматичної, семантико-синтаксичної та комунікативної організації. На формально-граматичному рівні складносурядні речення поділяються на формально елементарні й формально неелементарні. До формально елементарних складносурядних речень належать такі, які складаються з двох предикативних частин, обєднаних сурядним синтаксичним звязком:

Здасться, майже все перебалакали, проте розходитись не поспішали (Є. Гуцало);

Буря минеться - і знову засяє сонечко (В. Малик) та ін.

Формально неелементарними складносурядними реченнями є такі, які складаються з трьох і більше предикативних частин:

Зеленіють жита, і любов одцвіла, і волошки у полі синіють (В. Сосюра);

Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй (В. Сосюра) тощо [4, c. 78-79].

На формально-граматичному рівні важливим також є розгляд складносурядних речень у плані однотипності чи різнотипності його складників, пор.:

Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, І падають зорі в долоні, І падає сон у траву (І. Драч) (однотипні предикативні частини);

А Прометей приніс вогню людині - й багато що змінилося у світі (В. Бровченко) (різнотипні предикативні частини).

На семантико-синтаксичному рівні складносурядні речення також є неоднотипними і поділяються за ємністю вміщеного у них препозитивного змісту на семантично елементарні і семантично неелементарні. Семантично елементарними складносурядними реченнями виступають такі, які складаються з двох предикативних частин, кожна з яких є семантично елементарною: Забудеться все - і не забудеться нічого та ін. У смислових відношеннях між предикативними частинами таких речень відсутній будь-який синкретизм, оскільки смислові відношення типу причиново-наслідкові, умовно-наслідкові сигналізують про неодновимірність ситуації. Семантично неелементарними складносурядними реченнями є такі, що складаються з трьох і більше предикативних частин:

… зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, І памятника бронза сива Засяє золотом новим (М. Рильський);

А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає… (М. Рильський) і т. д.

До семантично неелементарних складносурядних речень належать також такі, які складаються з двох предикативних частин, при цьому хоча б одна з них є семантично неелементарною:

Нагорі чулася розмова, проте ніхто не поспішав спускатись в погріб (П. Гуріненко) (перша предикативна частина охоплює дві пропозиції: чулася розмова + розмова відбувалася нагорі). На семантико-синтаксичному рівні розрізняються й смислові типи складносурядних речень: єднально-часові, зіставні, протиставні, розділові, градаційні, умовно-наслідкові тощо.

Особливості комунікативної організації складносурядного речення дозволяють розмежувати з-поміж них: розповідні, питальні, спонукальні. Розповідні складносурядні речення своїм призначенням мають повідомлення про певні факти, події, донесення інформації:

Шугає вітер, а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче (Леся Українка) тощо.

Питальні складносурядні речення містять у своєму складі те чи інше питання, що спонукає слухача, читача до певної відповіді на нього:

Од вікна до мене в хату червонясте світло впало, - чи то вуличнеє світло, чи то полиски пожежі?.. Чи се лютий біль у мене тихий стогін вириває, чи то стогне бранець-рицар, знемагаючи од рани?.. (Леся Українка) та ін. Спонукальні складносурядні речення спонукають до певних дій, виражають різною мірою волевияв мовця:

Сиди й читай, і про нашу долю розповідай, і згадуй все, що було колись (А. Яна) і т. ін.

За емоційно-експресивним забарвленням розповідні, питальні і спонукальні складносурядні речення можуть бути окличними (емоційно забарвленими) та неокличними (емоційно незабарвленими):

Недалеко блиснуло і далі загриміло! (Ж. Стельмах);

журбою радість обнялась… В сльозах, як жемчугах, мій сміх, Із дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! (О. Олесь);

Чого ж ти так страждаєш, а не признаєшся у своєму почутті?! (А. Яна); Пригадай, як усе було, правди не приховуй, але й не перебільшуй!

За відношенням до обєктивної дійсності складносурядні речення поділяються на стверджувальні та заперечні. До першого різновиду належать речення, у яких стверджується наявність певного факту обєктивної дійсності:

Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь (М. Зеров).

У заперечних реченнях заперечується певний факт або реалія обєктивної дійсності:

Не усміхається мені світ, і зорі щастя уже не несуть (А. Яна) [9, c. 10-11]. На комунікативному рівні складносурядні речення можуть зазнавати різних напрямів актуалізації, унаслідок чого відбувається зміна розташування теми і реми, часто структурно цілісне складносурядне речення членується на кілька комунікативно значущих одиниць. Такий процес, який уможливлює членування єдиного інформаційно-смислового тла на кілька комунікативно значущих компонентів, називається парцеляцією:

Недавні дисиденти, мешканці мордовських таборів і психіатричних лікарень, охлявши на тюремній баланді, виголодніло смакували канапками з червоною ікрою на урядових прийомах та комерційних презентаціях, вишуканою "рухівською", як казали в селах, мовою агітували за незалежність України. Але не вони крутили колесо життя (В. Дрозд);

Я згадував її. Я жив тим кожним ментом. Беріг в душі як найдорожчий скарб. А він ходив в каптані з позументом, в казну по лікоть руку запускав (Л. Костенко);

Лежу розпятий, та вже раз пятий! А кожен катюга мій - масткослов (Л. Костенко);

Жолудівка, нанизана на прутик річечки, що текла зі степу, покірно стелилася до ніг йому. А по той бік видолка лісистий гребінь, за яким Небесне озеро, і знову шпилі пагорбів, наддніпрянських (В. Дрозд);

Завербувалися, поїхали на Херсонщину. А я одна, із малим на руках зосталася (В. Дрозд); [9, c. 13]

Процес парцеляції відбувається на комунікативному рівні і підпорядкований реалізації тих чи інших актуальне-ситуативних завдань, що зумовлюються певними мовленнєвими інтенціями.