Модель управління розвитком підприємства на базі системи функцій-завдань цільового характеру

Традиційно основою управління організаційно-економічним розвитком підприємств вважаються методики стратегічного прогнозування, основними з яких є: 1) екстраполяція та інтерполяція - прогнозування та аналіз розвитку підприємства на основі виявлених у минулому тенденцій чи встановлених на майбутнє цільових орієнтирів; 2) ресурсний, результатний та цільовий методи - дослідження розвитку підприємства на базі наявних чи потенційних можливостей (результатів) або формування цих можливостей на цільовій основі.

Існує методика управління розвитком підприємства на базі системи функцій-завдань цільового характеру. У канонічній формі таку функцію можна записати як змінну від двох аргументів [15, c. 705]:

fрозв.(V;W) -> fрозв.(Vs; Vp; Wn),

де V - сукупність умов (ендогенних та екзогенних чинників) розвитку підприємства; Vs - множина можливих стійких станів соціально-економічної системи; Vp - множина можливих бізнес-процесів (операторів), які забезпечують перехід підприємства з одного відносно стійкого стану до іншого; Wn - цільовий (бажаний) стан соціально-економічної системи.

На основі такої функції виділяють три головні проблеми управління розвитком підприємств:

. Нечітко визначена множина можливих стійких станів соціально-економічної системи чи окремої її складової (структурної, технічної, соціальної тощо). Основна причина виникнення цієї проблеми полягає в недостатньому рівні вивчення досвіду діяльності підприємства, а також внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків. З метою подолання цієї проблеми рекомендується використовувати нетрадиційні методи діагностики підприємства та його господарської діяльності.

. Не повністю ідентифікована множина бізнес-процесів (операторів), що переводять систему з одного стійкого стану в інший. Наявність цієї проблеми викликана частково попередньою позицією, а частково недостатньою кваліфікацією менеджерів підприємства. Для розв'язання проблеми рекомендується залучати спеціалізованих консультантів.

. Неформалізована сукупність цільових (бажаних) станін підприємства. Основна причина виникнення цієї проблеми лежить у площині суб'єктивних економічних інтересів власників, а також здібностей менеджерів підприємства (їх здатності формалізувати невизначеність проблеми). Вирішення цієї проблеми потребує отримання консультативної підтримки та удосконалення роботи з основними власниками-інвесторами.

На цій основі формується логічна модель розвитку підприємства, яка має такий вигляд [15, c. 706]:

< Wt0, Z'tk, Z''tk, S'tk, S''tk, S'''tk, Ptk, Ntk, U, Wtk >

де Wt0, Wtk - відповідно початковий та цільовий (бажаний) стан соціально-економічної системи; k - індекс опорної точки стратегічного періоду T (при Т = 15, k = 1, 2, 3); Z'tk - планова (прогнозна) чисельність персоналу підприємства в опорних точках tk; Z''tk - обмеження по фінансових та інших видах дефіцитних ресурсів; S'tk - прогнозні обсяги реалізації продукції (надання послуг); S''tk - цільові обмеження у вигляді мінімальних рівнів соціальних цілей діяльності підприємства; S'''tk - цільові обмеження у вигляді мінімально прийнятних темпів зростання ефективності діяльності; Ptk - сукупність розробок щодо техніко-технологічного розвитку підприємства; Ntk - об'єктивно визначені завдання щодо впровадження у виробництво нових виробів, технологій (у tk опорних точках); U - критерії оцінювання множини можливих станів підприємства та вибору найкращих із них у опорних точках. Поняття "опорної точки" вживається як синонім вищеописаного терміна "ключова (критична) точка". Описана модель передбачає можливість заміни одних ресурсів іншими. Межа взаємозамінюваності ресурсів визначається реально існуючими технологічними обмеженнями. Нижня межа характеризується такою низкою ресурсів, що відповідає найпростішим технологіям виробництва, а верхня -- рядом ресурсів, який відповідає найпрогресивнішим (передовим) технологіям.