Вступ

Актуальність теми. Протягом останніх двох десятиліть проблема, пов'язана з категорією часу, за кількістю присвячених їй досліджень і публікацій вийшла на одне з перших місць у світовій науковій літературі.

Дослідження здійснюються представниками різних галузей знань, зокрема мовознавцями. Граматична категорія часу протягом тривалого періоду розвитку мови зазнала певних змін. Вагомий внесок у розробку питань, що пов'язані з проблемою становлення і функціонування часових дієслівних форм зробили такі мовознавці, як О.О. Потебня, П.С. Кузнецов, Г. Кржіжкова, В.М. Русанівський. Окремі аспекти проблеми на матеріалі української мови висвітлюються у працях І. Шаровольського, В. Дем'янчука, І.М. Керницького, С. Смеречинського, С.П. Бевзенка.

Категорія часу залишається однією з найважливіших, якщо не найважливішою, філософською та логічною категорією. Їй підвладні всі моменти та процеси, що відбуваються як в матеріальному, так і в нематеріальному світі буття. І, звичайно, поняття це притаманне кожному моменту людської діяльності у всіх її аспектах. Залишаючись традиційною в науці, вона ніколи не втрачає своєї актуальності, бо поняття часу, поряд з поняттями простору і руху є однією з найважливіших форм теорії пізнання. Сучасне філософське визначення часу як "атрибута, загальної форми буття матерії, яка визначає тривалість буття і послідовність зміни станів всіх матеріальних систем і процесів у світі" [18, с. 25] передбачає обєктивність, незалежність часу від людської свідомості, бо світ існував і розвивався у просторі й русі ще до появи людини. Отже, час - це обєктивна реальна форма існування матерії (поряд із простором), а рух - сутність часу, бо всі процеси, явища, події навколишнього світу характеризуються моментом виникнення, періодом існування і моментом зникнення, тобто знаходяться у русі. Три фундаментальні категорії буття і мислення - простір, час і рух - складають єдність, яка знаходить своє вираження як при понятійному, так і при мовному членуванні світу.

Узагальнене поняття часу включає в себе поняття реальний час як форму буття матеріального світу, концептуальний час як форму його відображення у людській свідомості у вигляді часових понять і лінгвістичний час як форму презентації цих понять у мові. Оскільки "концептуально картина світу складається з переплетення результатів двох ступенів пізнання - чуттєвого і логічного, то виділяється ще й перцептуальний час як самостійний параметр духовного життя суспільства й особистості" [25, с. 61]. Перцептуальний час є результатом субєктивного відображення реальних часових процесів і явищ навколишнього світу в культурі, суспільстві та індивідуальній свідомості. Концептуалізація подій обєктивного часу невідємна від мови. На думку В.А. Звегінцева, "мовні засоби виконують посередницьку роль між людською свідомістю в її пізнавальній діяльності та обєктивною дійсністю, на яку спрямована ця діяльність" [14, с. 9]. Таким чином, формою представлення у мові реального та концептуального часу і є лінгвістичний час.

Лінгвістичний час трактується в сучасному мовознавстві таким чином: 1) як час буття мови, як зміна мовної системи у часі, де мова - це особлива форма матерії, яка знаходиться у постійному русі (розвитку). Таке визначення бере свій початок від Ф. де Сосюра "Мова існує, розвивається і змінюється у часі" [21, с. 54]; 2) як засіб вираження часових понять у мові. На кожному рівні виділяються одиниці, які мають темпоральне значення: на морфологічному рівні такими одиницями є певні граматичні форми, на лексичному - лексичні одиниці з темпоральним значенням; на рівні речення - синтаксичні конструкції.

О.Н. Синявський детально описав всі варіанти способів і надав велику кількість прикладів. Він зазначив, що усіх форм "тривання" в українській мові дуже багато, але всі вони укладаються в дві основні групи: доконані та недоконані. "Недоконаність - це форма, яка означає "тяглу, не викінчену" дію, доконаність означає "викінчену" дію" [20, с. 189]. Найбільш поширений спосіб творення доконаних дієслів з недоконаних - це додавання префіксів, наприклад: несу - понесу, ношу - наношу, виношу - повиношу. Зрідка доконані форми утворюються за допомогою суфіксів, наприклад: кидаю - кину, купую - куплю; зміною голосного в корені: лежу - ляжу, лежати - лягти; зміною наголосу: зад?хатися - задих?тися, підслух?ти - підсл?хати.

Основна відмінність недоконаних дієслів від доконаних полягає в тому, що від дієйменників недоконаних дієслів можливий майбутній час на - му, - меш або з буду, будеш, а від доконаних - неможливий. Наприклад: нести - нестиму, нестимеш, буду нести; виношувати - виношуватиму, виношуватимеш, буду виношувати, але повиношувати - повиношую. На думку мовознавців, форми доконаності і недоконаності не вичерпують усіх форм тривання дії. У межах недоконаних дієслів вони виділяють форми протяжності і наворотності дії. Протяжна форма дієслова виражає тривалу і разову дію (несу).

Наворотна дія означає повторну, кількаразову, більш абстрактну дію (ношу). Такий розподіл дії, як зауважив О.Н. Синявський, спостерігається в невеликій кількості дієслів: везти - возити, вести - водити, брести - бродити, летіти - літати, тягти - тягати, бігти - бігати та інші.

Подібний погляд відбився в роботах лінгвістів подальших поколінь. У своєму дослідженні "Структура українського дієслова" В.М. Русанівський обєднав такі дієслова в "групу односпрямованості / різноспрямованості дії" [19, c. 231].

На думку І. Р. Вихованця, три різновиди значення ознаки "співвіднесеність з моментом мовлення" [5, с. 250] як обовязкові й регулярні для дієслівних особових форм з обєктивною модальністю формують досліджувану дієслівну граматичну категорію часу. Вона реалізовується взаємно протиставлюваними грамемами теперішнього, минулого й майбутнього часу. Граматична категорія часу належить до словозмінних, оскільки охоплює форми слів, що мають тотожне лексичне значення й розрізняються тільки семантикою цієї категорії. Кожне із трьох часових значень, крім значення теперішнього часу, виражається у двох видових формах: недоконаного й доконаного виду.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні шляхів утворення різночасових форм в українській мові.

Основні завдання дослідження:

üзясувати особливості часової категорії;
üвизначити засоби утворення і функціонування форм теперішнього часу;
üпроаналізувати синтетичні та аналітичні форми майбутнього часу;
üвиявити особливості функціонування форм минулого часу в українській мові.

Предмет дослідження - словозмінна категорія часу. Обєкт дослідження - особливості творення словозмінних категорій часу дієслів.

Методи дослідження. Дослідження форм теперішнього, майбутнього та минулого часу здійснювалось методом діахронічного спостереження, аналізу та опису мовних явищ.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів для подальшого наукового вивчення словозмінної категорії часу, словотвірних засобів української мови.

Структура роботи зумовлена темою та метою і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.