Категорія часу як обєкт досліджень

Темпоральна характеристика категорії часу

Категорія часу як одна з основних категорій, що відображає найбільш важливу сторону людського буття, була і залишається обєктом пильної уваги дослідників різних галузей знань: логіки, психології, літературознавства, мовознавства та ін. Багатогранність та багатоаспектність проблеми часу з точки зору лінгвістичної науки передбачає безліч підходів і рішень, оскільки вивчення граматичної категорії часу - це вивчення усіх засобів мови (морфологічних, синтаксичних, лексичних, стилістичних, експресивних).

Явище часу має філософське і лінгвістичне тлумачення. "Основними формами всякого буття є простір і час, поза якими воно неможливе. Реальний світ - це рухома матерія, яка може рухатися лише у просторі й часі" [26, с. 61]. Отже, у філософському розумінні час є однією з форм існування реального світу. Це реальний, обєктивний час, що вимірюється такими одиницями, як секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття, тисячоліття, ера.

У лінгвістичному розумінні час є відображенням у мові (лінгвалізацією) реального, обєктивно існуючого часу. Це граматичний час. Він виражається словами, словосполученнями, реченнями, дієслівними формами: вчора, сьогодні, завтра; колишні мрії, нинішні звичаї, прийдешнє покоління; Коли зійде сонце, швидко висохне роса; співав, співає, заспіває. Отже, в мові на базі реального часу сформувалася загальна категорія темпоральності (лат. temporalis - часовий, temporalitas - обмеженість у часі), яка виражається лексичними, синтаксичними і морфологічними засобами. Це граматичне значення, носієм якого в морфології є дієслово, а засобом виміру - відношення дії до моменту мовлення про неї або до іншої дії.

Категорія часу - відношення дії дієслова до моменту повідомлення про неї або до іншої дії з метою темпоральної характеристики подій, стану, про які йдеться в реченні.

Ця темпоральна характеристика здійснюється шляхом "протиставлення одна одній часових дієслівних форм, які вказують на одночасний, попередній і наступний перебіг дії у відношенні до моменту повідомлення або іншої дії. Залежно від цього розрізняють грамеми теперішнього, минулого і майбутнього часів" [3, с. 13].

В українській мові наявне й позачасове вживання дієслівних форм. До них належать слова бац, скік, кусь, хвать, гам, клац, кап, мах, сіп, смик, тьох, брик, фирк, ах, ох, тяп, ляп, штовх, грюк, шмиг, хлюп, кліп, сьорб, хлип, бах, стук, штрик і под.

М. Жовтобрюх називає їх "дієслівними вигуками із граматичним значенням раптової дії минулого часу" [12, с. 287]. В. Русанівський такі слова "відносить до дієслівних предикативних форм, які співвідносяться не з моментом мовлення, а з якимись відрізками часу в минулому, теперішньому і майбутньому, а тому не мають граматичної категорії часу" [19, с. 296]. О. Тихонов називає їх "особливими формами минулого часу, які перебувають на периферії часової системи і вказують на дію в минулому" [10, с. 108]. Справді, ці слова вказують на дію в минулому, тобто мають категоріальне значення процесуальної дії і перебувають на периферії часової системи із слабко вираженим відношенням до моменту мовлення.

 
Оригинал текста доступен для загрузки на странице содержания
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >