Категорія часу дієслів

Грамема минулого часу називає час дії, який протікає до моменту мовлення про неї або до початку протікання іншої дії: записав; Сідав обідати після того, як мив руки. Грамема теперішнього часу називає час дії, яка збігається з моментом мовлення про неї або з часом протікання іншої дії: пишу; Усміхається тоді, коли бачить усмішку дитини. Грамема майбутнього часу називає час дії, яка відбудеться після повідомлення про неї або після завершення іншої дії: писатиму: Посміхнуся тоді, коли посміхнешся ти.

Розрізняють час абсолютний і відносний. Час дієслова, що вказує на відношення до моменту мовлення, називається абсолютним, а форми дієслова, що його виражають, - формами абсолютного часу: Сміються й плачуть соловї і бють піснями в груди (О. Олесь). Відносний час - це час дії, що вказує на відношення до іншої дії, а форми, що його виражають, називаються формами відносного часу: Думаю, що дощі скоро перестануть. Значення відносного часу виявляється здебільшого в складнопідрядних реченнях з підрядними зясувальними. Абсолютне і відносне значення часу розмежовується лише в контексті: І кожен з нас те знав, що слави нам не буде (І. Франко).

В реченні категорія часу сумісно з категоріями особи, способу і модальності виконує функцію обовязкового компонента предикативності, яка є суттєвою ознакою речення: "Сади рясні похилились" (Т. Шевченко), зазвичай експліцитна, тобто виражена формальними засобами, наприклад: "Засвистали козаченьки в похід з полуночі" (Нар. творчість). Вона також може бути імпліцитною, тобто немаркованою, прихованою, такою, що домислюється, наприклад: "Зошит з української мови учня шостого класу Кравчука Миколи" (категорія теперішнього часу прихована, випливає з контексту).

Категорія часу перебуває в системних звязках із категоріями особи, способу, виду дієслів. Категорія особи характерна лише для дієслів теперішнього і майбутнього часу, а дієсловам минулого часу властива категорія роду (читав, читала, читало). Категорія часу притаманна лише дієсловам дійсного способу як таким, що називають реальну дію (вивчаю, вивчав, вивчатиму). Звязок категорії часу з категорією виду виявляється в тому, що всі дієслова теперішнього часу мають форму недоконаного виду (доповідаю, пояснюю), а дієслова минулого і майбутнього часів - форми недоконаного виду (доповідав, доповів; буду доповідати - доповім) і форми доконаного виду (пояснював, пояснив; буду пояснювати - пояснюватиму).

Утворення форм часу змінює лише граматичне значення, тому категорія часу є словозмінною, а не словотвірною (танцює - танцював - танцюватиме; будує - будував - будуватиме). Засобами їх вираження виступають особові закінчення (чита-ю, чита-єш, чита-є; прочита-ю, прочита-єш); формотвірні суфікси - в, - л-а, - л-о та допоміжне дієслово бути (вида-в, вида-л-а, вида-л-о, буде видавати).

На думку деяких граматистів (О. Бондарко), категорія часу є "граматичним ядром функціонально-граматичної категорії темпоральності, яка виражається ще й синтаксичними (певні типи речень - складнопідрядні з підрядними часу) та лексичними (колись, тільки що, уже) засобами" [4, с. 96].

Категорія часу українських дієслів зазнала суттєвих змін в історії мови. До кінця ХІІІ - початку XIV ст. вживалося кілька форм минулого часу: аорист, перфект, імперфект, плюсквамперфект, які пізніше витіснила одна форма минулого часу, утворена на базі перфекту.

Плюсквамперфект (давноминулий час) у сучасній українській мові вживається обмежено, лише в розмовному і художньому стилях, наприклад: "В Києві організувалась була Академія мистецтв" (О. Довженко); "І вже був рушив за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав" (А. Головко); "Було сказав кілька слів, та й замовк". Він означає дію, яка повністю завершилася в доминулий час і вичерпала себе до моменту мовлення ("Ходив був до директора школи, та нічого не допомогло"), чим відрізняється від минулого часу, який може означати дію, яка відбувалася до моменту мовлення і продовжувалася під час мовлення ("Оце ходив до директора школи").

У тексті конструкції з давноминулим часом можуть замінюватися конструкціями з минулим часом. Тому деякі лінгвісти (В. Русанівський) вважають давноминулий час в українській мові факультативним явищем.

Категорія часу дієслова в українській мові складається з чотирьох грамем (теперішній, минулий, давноминулий, майбутній час). Виявляються вони в таких восьми часових формах:

форма теперішнього часу недоконаного виду: передплачую;

  • -форма минулого часу недоконаного виду: передплачував;
  • -форма минулого часу доконаного виду: передплатив;

форма давноминулого часу доконаного виду; був передплатив;

форма давноминулого часу недоконаного виду: було передплачував;

складена (аналітична) форма майбутнього часу недоконаного виду: буду передплачувати;

проста форма майбутнього часу доконаного виду: передплачу;

складна (синтетична) форма майбутнього часу недоконаного виду: передплачуватиму.

Категорія часу в українській мові підпорядкована категорії виду, яким і зумовлена система часових форм дієслова.

Парні за видом дієслова мають усі вісім форм часу. Одновидові дієслова утворюють неповну (дефектну) парадигму часу: дієслова недоконаного виду мають чотири форми часу (лежати - лежу, лежав, було лежав, буду лежати), а дієслова доконаного виду - тільки три (прокинутися - прокинувся, був прокинувся, прокинуся; побігти - побіг, був побіг, побіжу).

Дієприкметник і дієприслівник зберігають значення часу і виду тієї основи, від якої творяться або виражають час відносно основної дії.

 
Оригинал текста доступен для загрузки на странице содержания
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >