Особливості дієслів минулого та давноминулого часу

Минулий час вказує, що дія відбувалася або відбулася до моменту мовлення про неї: Колись любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов (Нар. творчість); Погасли вечірні огні… всіх владарка ніч покорила (Леся Українка).

Дієслова недоконаного виду з прямим значенням вказують на дію, яка відбувалася до моменту мовлення і не завершилась, тобто не має результату. Ці дієслова мають імперфектне (нерезультативне) значення, напр.: Ми працювали у полі. Вони означають:

конкретну дію: Люди мучились, як в пеклі, пан втішався, як у раю (Леся Українка);

дію, що повторювалася: Вона завжди приходила на заняття без запізнення.

Переважно дієслова недоконаного виду минулого часу в переносному значенні (тобто в значенні інших часових форм) не вживаються. Виняток становлять рідковживані дієслова недоконаного виду минулого часу із значенням заперечення у функції теперішнього часу та із значенням зневажливого ставлення до чого-небудь у позачасовій функції, напр.: Боявся я його! (із значенням "не боюся я його"); Плював він на такі розмови (ставиться до них зневажливо).

Головне значення минулого часу доконаного виду - означати результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. Перфектне значення дієслова минулого часу доконаного виду означає результат як рубіж, обмеження дії в минулому до моменту мовлення. Воно зосереджує увагу не на самій дії, а на її результаті. Недоконаний вид не має значення результату як внутрішнього обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії, тому має імперфектне значення, напр.: Я працював у полі; Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу (П. Тичина).

Перфектне значення доконаного виду минулого часу вказує на те, що сама дія завершилася в минулому, а її результат стосується теперішнього часового плану, він актуальний (важливий, значущий) і в момент мовлення. Наприклад, у реченні А небо вже інше, насунулось, як чуже, світить різними зорями (С. Васильченко) дієслово насунулось має перфектне значення, бо дія, завершившись в минулому, спричинила результати, наявні в момент мовлення, про що свідчить дієслово теперішнього часу світить, у реченні "Я зачинив пса в будці" дієслово зачинив має перфектне значення, бо результати цієї дії наявні в момент мовлення (пес у будці і в момент повідомлення про це). Отже, перфектні дієслова доконаного виду тісно повязують часовий план минулого з часовим планом теперішнього.

Яскравим прикладом образного вживання форм доконаного виду минулого часу є висловлювання на позначення легкості процесу виконання певних дій: (1) (Андрій) беріг гроші на пральну машину, та не просту - автомат: сама й пере, сама й виварює, виполіскує й сушить, тільки й того, що не прасує, ввімкнув програму й гуляй собі паном… (А.Дімаров); (2) Здається, немає нічого простішого від вимірювання температури: поклав під пахву термометр і чекай собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки… (Г. Навроцька); (3) Це ж нині так просто: написав цидулу вінценосному можновладцю - й маєш за пазухою одразу кілька хуторів, а то й сіл (Ю. Мушкетик); (4) Станція складається із стандартних блоків, котрі серійно випускає промисловість. Замінив блок, от і вилікував робота (І. Падалка).

Аналізовані конструкції мають двокомпонентну побудову і передають умовно-наслідкові відношення. Дієслово у формі минулого часу називає дію-умову, а у формі наказового способу (прикл. (1), (2)), теперішнього часу (прикл. (3)) або минулого часу (прикл. (4)) - наслідок дії. Причому уявлення про наслідок дії подається, як правило, у згорнутому вигляді; пор. з прикладом (1) його трансформацію:..Ввімкнув програму, й для того, щоб білизна була чиста, більше нічого не треба робити.

Дієслівна форма минулого часу являє собою переносне вживання, оскільки позначає не минулу дію, а дію в плані абстрактного теперішнього.

У прямому часовому значенні в цих умовах має вживатися презенс або форма теперішньо-майбутнього, наприклад: …Вмикаєш програму - й гуляй собі паном. Але вживання форм із семантикою теперішнього значною мірою позбавляє висловлення конотації унаочнення ситуації, знімає актуальність зв`язку - умова - наслідок. При використанні в першій частині дієслова теперішнього часу відбувається накладання темпоральної семантики обох частин висловлення (оскільки наказова форма другої частини вживається в значенні модального теперішнього: …Ввімкнув програму - й гуляй (можеш гуляти) собі паном; …Поклав під пахву термометр - і чекай (можеш чекати) собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки…). При цьому зникає часова відстань у сприйнятті реалізації двох дій (умови й наслідку) і

нівелюється актуальність умовно-наслідкового звязку.

Транспонована форма минулого часу представляє "метонімічне вживання, оскільки називає одну дію серед цілого ряду однорідних дій. До переосмислення часового значення додається й переосмислення аспектуальної семантики, бо - передача розкритої, не обмеженої внутрішніми чи зовнішніми рамками дії суперечить категоріальній семантиці доконаного виду" [3, с. 24].

Поширеним є вживання минулого доконаного в значенні унаочненого наслідку дій, що повторюються: Бо письменники так, спроста, не бувають… Таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні… Підскочать оті явища - і записала людина (О. Вишня); Маляренкова - маленька, з терновими очима, вюнка й зарічана, все підбиває дівчат заспівати на прощання… Гришка зітхає, підсмикує штаненята й терпляче чекає… Повернеться до нього обличчям Маляренкова - так він одразу застиг і привяв (Г. Косинка). Такі транспоновані форми позначають дії, що сприймаються як безпосередній наслідок реалізації умови. За допомогою минулого доконаного передається висока динамічність умовно-наслідкового звязку, посилюється його актуалізація. Логічний зміст висловлення не руйнується при заміні минулого доконаного на теперішній час або теперішньо-майбутній, але супровідна конотація змінюється: Підскочать оті явища - і починає писати (запише) людина; …Повернеться до нього обличчям Маляренкова - так він одразу застигає (застигне) і вяне (зівяне). Отже, у цьому випадку транспозиції знову спрацьовує наочно-зрима функція минулого доконаного, завдяки якій картина в цілому динамізується, стає рельєфнішою й образнішою.

Минулий доконаний уживається також у зіставно-протиставних, допустово-наслідкових конструкціях, де транспонована форма позначає небажану дію: Зірка стала для них радістю й горем. Людська худоба на толоці попасеться й потім дасть молока, а Зірка - кілька крапель… Інша й тільною не перестає доїтись, а в Зірки ще задовго до отелу спорожніло вимя (Є. Гуцало); Ви лише не подумайте, що я все нинішнє ганьблю. Лишень треба, щоб нашим хлопом більше цікавились… А то як… скаже голова, що в нього в селі все добре, а йому й повірили (Р.Іваничук). Завдяки реалізації наочно-зримої функції минулого доконаного, відсутності темпорального збігу дієслівних значень обох частин конструкції конотація небажаності дії посилюється, загострюється.

Закономірним для української мови є "вживання минулого доконаного на позначення конкретних за своїм характером повторюваних дій, властивих теперішньому" [23, с. 282]: …Дмитро Іванович і так майже не бере ніякої участі в громадському житті їхнього шкільного колективу, завжди осторонь, одчитав уроки - й гайда додому (Є. Гуцало). Близьким до цього типу є використання форм минулого доконаного під час фіксування порядку виконання певних дій (опис технологічних процесів, рецепти тощо): Узяли півсклянки цукру, два яєчних жовтки. Цукор розтерли з жовтками і додали склянку борошна. Усе це добре перемішали… (розмовне). Кожна дія сприймається як закінчений процес. Послідовність цих процесів формує унаочнене сприйняття порядку дій. Оскільки виконання кожної наступної дії передбачає закінченість попередньої, використання минулого доконаного якнайкраще передає послідовність дій у цілому.

Аористне значення минулого часу доконаного виду вказує на результат як внутрішнє обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії і підкреслює, що цей результат як завершена дія був актуальним (важливим, значущим) лише в минулому, а в момент мовлення сприймається як предмет спогадів. Дія себе повністю вичерпала до моменту мовлення, напр.: Прийшла весна 1919 року. Прилетіла, як щаслива доля, припливла веселими, бурними потоками і розлилася по всій Україні (О. Довженко); Я вчора зустрів товариша; Позаторік придбав орфоепічний словник; До Києва я приїхав у 1945 році.

Дієслова з аористним значенням вживаються в оповідях і описах явищ, що змінюють одне одне, напр.: Юнак уперся ногою в тин, висмикнув з нього тонку лозину, покрутив у руках і кинув під ноги.

Дієслова минулого часу доконаного виду вживаються і в переносному значенні:

минулий час замість майбутнього (фирма дієслова має доконаний вид минулого часу - до моменту мовлення, а контекст вказує на майбутній час після моменту мовлення), напр.: Якщо не буде допомоги, ми загинули; Ховайся, інакше я вмер; Так я й повірив!; Мені все зрозуміло - я пішов; Ну гаразд, я пішла; Добре, ми поїхали;

минулий час у значенні теперішнього: Добре в армії. Встав ранком, прибрав постіль, зробив зарядку, поснідав, а далі все за розкладом (встав = встаєш, прибрав = прибираєш, зробив = робиш, поснідав = снідаєш).

Форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду. Можливо, пов'язано це з тим, що доконаність - ознака повністю реалізованої, обмеженої граничним виявом, цілісної процесуальної дії. А дієслова давноминулого часу передають найчастіше саме таку дію. Особливо часто використовуються форми давноминулого доконаного під час передачі моментальної дії: Хлопчик у нас чорнявенький був народився.; Чебурек один остався, треба викинуть - він упав бив.; Тільки жалко, що був книжку не взяв.

Трапляються в побутовому мовленні і форми давноминулого недоконаного: Що ти робив? - Був ходив з Юлею у бібліотеку. Для них, як і для дієслів минулого часу, прикметна така передача дії, яка позбавлена значення цілісності та ще й у часовому плані віднесена в далеке (з погляду мовця) минуле.

Цікавою особливістю речень з формами давноминулого часу виступає наявність обставин часу, які конкретизують час, коли відбувалася дія. Виражаються вони групою слів з опорною часовою семою на зразок вчора, давно, отоді, зранку под.: Вчора була поїхала у БАК, не взяли документи, бо не так оформлені. Отоді і він був написав про тебе, а що ж було робить…

Для усного мовлення прикметна незакріпленість допоміжного дієслова БУТИ відносно дієслова у формі минулого часу: воно може стояти як у пре-, так і в постпозиції до нього, може дистанціюватися від нього: - Чи не хворів хто? - В одного було горло поболювало. - Чого не дзвонив? - Був привик; Тоді давай шукати, хто їхав був на Одесу, знайшли (розмовне).

Для розмовного стилю більш властивий діалогічний різновид мовлення. З цим повязано вживання ситуативних неповних речень, що певним чином обумовлює специфіку вживання форм передминулого часу. Часто дієслово на позначення давноминулої дії вживається в репліці-відповіді, а дієслово минулого часу - у репліці-питанні, не повторюючись у відповіді: - Коли ти прийшов додому? - Як був відніс у бібліотеку книги і купив молока; - Ти вчора бачив Тамару Петрівну? - Ні, ще тоді, як був відносив відомості у виконком.

Отже, категорія часу є граматичним засобом вираження відношення дії до моменту повідомлення про неї або до іншої дії, відрізняючись тим самим від інших дієслівних категорій, і диференціальною ознакою, яка протиставляє дієслово всім іншим частинам мови.