Висновки

Одночасні з моментом мовлення дії або стани поділяються на такі, що відбувалися до моменту мовлення, і такі, що відбуваються (відбуватимуться) після моменту мовлення. Три різновиди значення ознаки "співвіднесеність з моментом мовлення" як обовязкові й регулярні для дієслівних особових форм з обєктивною модальністю формують досліджувану дієслівну граматичну категорію часу. Вона реалізовується взаємно протиставлюваними грамемами теперішнього, минулого й майбутнього часу. Граматична категорія часу належить до словозмінних, оскільки охоплює форми слів, що мають тотожне лексичне значення й розрізняються тільки семантикою цієї категорії.

Саме формування категорії виду, яке розпочалося у прасловянський період розвитку української мови, вплинуло на подальше формування форм теперішнього, минулого та майбутнього часу. В сучасній українській мові розрізняють два типи вживання форм теперішнього часу: власне теперішній (актуальний теперішній) і невласне теперішній (неактуальний теперішній). Крім цього, теперішній час може мати і переносне значення, при якому він вживається в значенні майбутнього і минулого часів. Теперішній час у значенні майбутнього супроводжується часовими детермінативами (лексичними елементами з часовим значенням), які вказують, що дія відбуватиметься після мовлення.

Головне значення минулого часу доконаного виду - означати результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. Перфектне значення дієслова минулого часу доконаного виду означає результат як рубіж, обмеження дії в минулому до моменту мовлення. Воно зосереджує увагу не на самій дії, а на її результаті. Недоконаний вид не має значення результату як внутрішнього обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії, тому має імперфектне значення. Аористне значення минулого часу доконаного виду вказує на результат як внутрішнє обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії і підкреслює, що цей результат як завершена дія був актуальним (важливим, значущим) лише в минулому, а в момент мовлення сприймається як предмет спогадів. Дія себе повністю вичерпала до моменту мовлення. Форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду.

Форми дієслів майбутнього часу доконаного виду мають ті самі особові закінчення, що й теперішній час. Це - проста форма майбутнього часу. Але теперішній час твориться від дієслів недоконаного виду, а проста форма майбутнього часу - від дієслів доконаного виду. Майбутнє доконаного виду вказує на закінченість дії та досягнення результату (перебіг дії залишається в стороні). Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми: складну і складену. Майбутнє недоконаного виду вказує на здійснення дії в майбутньому та на її тривалість, розтягненість на невідомий термін. Складна форма твориться додаванням до інфінітива відмінюваного дієслова особових закінчень, складена форма майбутнього часу утворюється поєднанням інфінітива відмінюваного дієслова й особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми). Такі засоби утворення майбутнього часу відносять до граматичних.

В українській мові можливе вираження майбутніх дій також за допомогою лексичних та лексико-граматичних засобів. До лексико-граматичних засобів відносять використання теперішнього часу, зазвичай з дієсловами руху з відтінком категоричності, повної впевненості в настанні такої дії. Такий теперішній час змальовує дії, що передбачаються, і переносить слухача в майбутнє, і показує їх такими, що вже відбуваються.

Отже, в мові на базі реального часу сформувалася загальна категорія темпоральності, яка виражається лексичними, синтаксичними і морфологічними засобами. Це граматичне значення, носієм якого в морфології є дієслово, а засобом виміру - відношення дії до моменту мовлення про неї або до іншої дії.

 
Оригинал текста доступен для загрузки на странице содержания
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >